Лікарка Черкаської обласної лікарні Ольга Шенцова розповіла, як виїхала з окупації Харківщини
Два роки тому лікарка Ольга Шенцова разом з чоловіком, дітьми та батьками через повномасштабне вторгнення покинула рідне місто Балаклію, що на Харківщині. Після двох тижнів життя в окупації, родина не витримала та вирішила ризикувати – пробиватися через ворожі блокпости під обстрілами по бездоріжжю, аби врятувати життя.
Ольга Шенцова розповіла, яким був шлях вимушеного переїзду та як вона стала частиною команди медиків Черкаської обласної лікарні.
До початку повномасштабного вторгнення у Балаклії Ольга Шенцова працювала в поліклінічному відділенні Жіночої консультації лікарем акушер-гінекологом, Також вона здійснювала медичну практику і в Центральній районній лікарні.
- «28 лютого було моє останнє чергування в пологовому будинку. Уже тоді ми всі спустилися в підвал, благо, що він був сухий і теплий. Тому пологи вже приймали там», – пригадує медикиня.
Із другого березня місто Балаклія Харківської області опинилося під окупацією ворога. Тривали постійні обстріли.
- Другого березня ворог вже був у нашому місті. Обстріли летіли не відомо звідки. Коли захитався будинок після авіанальоту, ми попросилися до друзів у погріб. Добре, що у нас була їжа й ми змогли так пересидіти. Ми практично нікуди не виходили,- зазначила пані Ольга.- 14 березня на свій страх і ризик ми наважились виїжджати. Обстріли не припинялись, не було відомо ніякої інформації, але врятувати життя була наша головна мета. Вже були зруйновані мости, дорога була лише в одну сторону. Це був дуже складний крок. Ми виїхали всією родиною – я, чоловік, двоє дітей і старенькі батьки.
Родині пощастило вирватись у вдалий момент. Адже коли вони минали ворожий блокпост, окупанти на той час відійшли на кілька хвилин, тож медикиня з сім’єю встигли проскочити.
- І ось коли ми вже проїхали край міста, була посадка, ще гола зовсім, бо ж початок березня… і не знаю звідки взялися хлопці у військовій формі. Ми тоді ще не розуміли – чиї вони. І коли один військовий повернувся плечем, ми побачили, що у них українські шеврони. І у мене відразу сльози на очах, ми зрозуміли, що виїхали,- поділилась спогадами Ольга Миколаївна.
Спочатку сім’я приїхала в Полтаву, побули у знайомих два дні, аби оговтатись.
- Ми їхали по бездоріжжю, дачними кооперативами, дорога займала багато часу. Коли побачили, що ходять люди, працюють кав’ярні, грає музика, то нам було дивно. Зрозуміли, що здичавіли за два тижні під окупацією,- зізнається медикиня.
Родина не планувала їхати саме в Черкаси, просто хотіли якнайдалі забратися від зони бойових дій. А так вже склалося, що тоді комендантська година діяла до 16.00 і найближчим містом, до якого змогли доїхати від Полтави, – були Черкаси. Так Черкаси стали другим домом для сім’ї Ольги Шенцової. Майже одразу медикиня вийшла на роботу.
- Уже в понеділок 21 березня я вийшла на роботу. Стала працювати лікарем акушером-гінекологом перинатального центру. Таку ж роботу я виконувала в рідному місті. Лікарня має пакет послуг на ведення вагітних і пакет на обслуговування гінекологічних хворих. Вагітні у нас перебувають як на диспансерному огляді, так і приїжджають на консультації з інших сіл і міст області. Ми є третім рівнем надання допомоги – скеровуємо на УЗД, до вузькопрофільних спеціалістів, за потреби госпіталізуємо до перинатального центру. Вдячна колективу та керівникові закладу, за те, що можу працювати і виконувати справу, яку люблю,- розповіла пані Ольга.
За словами пані Ольги, у новому колективі вона швидко адаптувалася. Та й саме місто Черкаси підкупило своїми зеленими парками й добрими людьми.
Нині є жінки, які з районів їдуть, щоб саме у неї спостерігатися. Є пацієнтки, розповідає лікарка, які потребують особливого догляду. Саме для них в лікарні функціонує кабінет безбар’єрного доступу.
- Цей кабінет створений для жінок, у яких є вади опорно-рухового апарату. Таки пацієнток не багато, але вони є і потребують допомоги. Тому тут все облаштовано для них, – додала гінекологиня.
За час свого перебування в Черкасах, Ольга Шенцова тричі їздила до рідного міста на Харківщині, проте близькість до лінії фронту наклала свій відбиток на життя Балаклії. Тож наразі пані Ольга зі своєю родиною не бачить найближчих перспектив повернення до рідної домівки. А поки вона працює на користь збереження здоров’я і життя громадян спільно з колективом Черкаської обласної лікарні, що став для неї підтримкою та опорою у складні часи.
